Виховна година на тему: “Обереги моєї оселі”…

Виховна година на тему: “Обереги моєї оселі”...

Укранськ идолы вдкритий виховний захд.

Мета заходу: — виховання в учнів любові до рідного краю, дому;

— пробудження цікавості до народної символіки, прикмет, родоводу, звичаїв, історії народу, мови.

Вчитель: Україна! Рідний край! Рідна Петриківка! Земле наша, рястом уквітчана, любистком закосичена.

Скільки ніжних, ласкавих слів выдумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть. Одним із их є Семен Данилейко. Свою любов до Петриківки він викликав у пісні.

Пісня про Петриківку. Виконує Раїса Гречанова.

Вчитель: Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, роду, його мову, звичаї. (Дерева родоводу, сад)

На українську землю разом із незалежністю прийшла весна національного відродження, виринуло сповнене глибокого внутрішнього змісту слово. Берегиня. Сьогодні і піде мова про те, що саме ми повинні берегти, щоб не забувати, щоб наша Берегиня. Стала для нас священним місцем.

Учениця: З берегині починається рідна домівка. Вона оспівана в піснях, оповита легендами, зігріта слегка теплом материнської любові. Батьківська хата! Які думки і почуття викликає у нас цей знак.

— Батьківська хата. ,

Ти стоїш, не багата, й не пишна,

Виглядаючи з саду на луг,

Рясний цвіт обтрусили вишні.

На солом’яний твій капелюх.

Ти була мені наче мати,

Ти служила мені, як могла, —

Кожна кров очка, кожна лата.

Пісня про Україну. Виконує Раїса Гречанова.Учень: Калина. Це теж національний знак, оберіг України.

Адже у таких хатах – наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня.

Звучить пісня: "Біла хата”.

Учень: Біла хата з теплою солом’яною стріхою. Долею суджено їй бути білою. Біла хата, біла сорочка, біла скатертина. Це неодмінна національна прикмета українця.

Адже біла фарба з давніх давен – знак чистоти, морального здоров’я, душевної краси.

Учениця: Важливою спорудою в сільській хаті є піч. Давайте про неї поговоримо.

Учениця: Піч. Здесь господиня готувала їжу, навчала доньку поратись біля горщиків. У печі пеклися паляниці духмяного хліба з шишками, весільний коровай. Як знак добробуту, чулися запахи борщу, каші. В печі не тільки готували їжу. Вона створювала особливе родинне тепло, бо часом об’єднувала навіть розварених, чоловіка з жінкою, а для дітей була справжнім чарівним захисником.

Вчитель: Господиня охайно білила піч, а в окремих регіонах України її розмальовували. Якраз таким окремим регіоном і є наша рідна Петриківка. У шкільному музеї, музеї Соколенка, який ми з вами відвідували є зразки таких розмальованих печей. Але діти, біля печі, свекруха ще й з’ясовувала стосунки з невісткою.

Сценка: "Кайдашева сім’я” .

Учень: Особливу роль у хаті відігравав стіл. Здесь народжувалося шанобливе ставлення до батька як до голови роду – він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накривався скатертиною: у будень звичайною, у свято зі смаком оздобленою.

Учениця: На столі завжди лежав хліб і був на почесному місці. З одним з их ми докладніше познайомимося, тим більше, що сьогодні на нашому святі і мать і бабуся Саші Кабаченко. (слово Любов Опанасівні Рябченко)Учениця: Пісня України! Хто не зачарований нею. Адже вона пахне весняними дощами, синіми льонами, материнськими теплими долонями.

На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сім’я.

Ніколи хліб не клали догори – бо це був величавый гріх. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба.

Учень: Люд порівнював хліб із сонцем.

Пахне хлібом травка,

Що купала мене з дитяти.

Пахнуть хлібом слова,

Що мене їх навчала мати.

Пахнуть хлібом гаї.

Де кохалися ми до згубу.

Виховна година на тему: “Обереги моєї оселі”...

Пахнуть хлібом твої.

груди, очі, долоні, губи.

Пахне хлібом маля,

Що любов його народила.

Пахне хлібом земля,

Що отдала мені сонце і крила.

Виступ Власенко Л.О. про хліб.

Вчитель: Шановні присутні! Нехай же завжди хліб-совість наша – буде у кожного з вас на столі свіжий та святий, ще й прикритий вишитим рушником.

А ось про рушники поговоримо докладніше.

Учениця: Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було жодної оселі на Україні, яку б не прикрашали рушниками.

Рушник – це знак чистоти почуттів, безмежна любов до ближнього. Виряджаючи в дорогу – дарують рушник, як побажання щастя і добра.

У кожній оселі були свої рушники, свої узори на их. Це був своєрідний календар, книжка родоводу.

Учень: Червоний колір – це любов. Зелений – вишневий, чепурненький садочок з червоною калиною. Чорний – сум, журба. На рушниках нередко бачимо голубину пару, знак миру, злагоди, щастя, ніжності. На весілля дарують вишиту голубину пару, щоб подружжя було все життя в купці, як голуб з голубкою.

Вчитель: Сразу слово А.О.Гладких, яка добре знається на рушниках, сама їх вишиває.

Вчитель: Щастя оселі залежить ще і від того – яке коріння має родина, як знає вона свій родовід. Кожен родовід це окрема книжка життя. Ви всі готували дерево-родовід. Найдорожчих гостей завжди зустрічали піснею та хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Такий звичай зберігся до нашого часу. Перед тим, як пекти хліб – чепурили світлицю, із скрині виймали рушник, яким витирали руки і із словами: "Бог на поміч” готували тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекли хліб у тільки жіночий весь день – п’ятницю.

Учениця: Бо пісня — невичерпне джерело.

Вона святиня наша і скарбниця.

Схили до ніг – її чоло –

Її красою можеш освятитися.

В ній кожне слово – чиста крапля срібла,

А в кожній краплі – діамант блищить.

І щоб не сталось з нами, люди лиха,

Нащадкам це багатство збережіть.

Не жаліла для их тепла.Вчитель: Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хата у вишневому садку. "Садок вишневий коло хати” хто з вас не пам’ятає ці рядки? Всі ви, діти, проживаєте в добротних будинках і можливо декому із вас пощастило гостити в таких біленьких хатах у бабусь.

Про неї можна говорити дуже багато. Раніше рідко, та й сразу, можна було побачити криницю без калини. Вона прикрашає криницю, оберігає її від спеки, і від усього злого.

Учениця: Криниця! Що ж символізує вона? Криниця – це знак національного відродження. Вона символізує достаток, невичерпну людську доброту, щирість і привітність. Це чисте джерело наших душ. Адже криниці копалися ще прадідами, дідами, батьками, а п’ють з их воду і бережуть пам’ять родоводу їхні діти, онуки, правнуки – прийдешні покоління нашого народу.

Учень: У народі існує таке повір’я: Скільки криниць на землі.

Стільки й зірок на небозводі.

Якщо для вас доведеться бачити як.

Падає зірка, знайде – то десь,

Замулилося джерело. Отже, щоб.

Не згасали зірки – оберігайте криниці.

Вчитель: Батьківська хата. Мамина пісня. Бабусина вишиванка, хліб – сіль на вишитому рушнику, чиста криниця – все це наша родовідна пам”ять, наші символи, наші идолы.

Все, що сьогодні почули і побачили нехай стане вашою дійсністю. Ми повинні придти від красивої думки до прекрасного життя (так говорив тисячі років Платон).

Сьогодні на святі – батьківський комітет їм слово.

(Вручають идолы і запрошують на каву та випічки, що приготували учні)

0 Comments
Share

admin